05 жовтня, 2017


У 267 році готи зруйнували Афіни і вбили багатьох жителів, але не стали спалювати книги.

Найбільша книга у світі знаходиться в одному з голландських музеїв Амстердама. Це - «Збірник морських правил». Висота книги більше зросту середньої дорослої людини, ширина - 1 метр, товщина - близько півметра. А самою маленькою книгою є видання дитячої казки «Старий король Коул». Її розмір - один квадратний міліметр. Вона була видана у 1985 р. тиражем у 85 прим.

Найважчою у світі книгою вважається географічний атлас, що зберігається в Британському музеї в Лондоні. Він має у висоту більше одного метра і важить 320 кг.

Найдорожчою у світі книгою нині вважається «Біблія» Гутенберга, що була видана у 1455 р. У 1926 р. за один з таких примірників було сплачено 350 тис. доларів. У даний час він зберігається у Бібліотеці Конгресу США.

Дванадцять найменших книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.
Зараз у США та Великобританії набирає популярність новий метод терапії – лікування за допомогою літератури. Тому відомий американський бібліотерапевт Сьюзан Елдеркін назвала п'ять книг, які допоможуть позбутися депресивних станів і стати трішки щасливішими. Примітно, що у своїй практиці фахівець використовує не книги для самодопомоги, а літературні твори талановитих письменників і романи. На її думку, відволіктися від повсякденних проблем допоможуть захоплюючі історії, які змінять ставлення до багатьох речей у житті.

1.Щиголь, Донна Тартт

Щиголь – третій роман американської письменниці Донни Тартт, опублікований в 2013 році. Лауреат численних літературних нагород, зокрема Пулітцерівської премії за художню книгу 2014 року.
Кому читати: Тим, у кого настали важкі часи
Для чого читати: Для оптимізму
Про що: Прокинувшись після вибуху в нью-йоркському Метрополітен-музеї, тринадцятирічний Тео Декер отримує від вмираючого старого чоловіка каблучку та рідкісну картину авторства Карела Фабриціуса з наказом винести їх з музею. Тео буде кидати по різних хатах і сім'ях – від нью-йоркських меценатів до старого червонодеревника, від будинку в Лас-Вегасі до готельного номера в Амстердамі, а вкрадена картина стане тим прокляттям, що потягне його на дно, і тією соломинкою, яка допоможе йому вибратися до світла.

2.Боривітер для підлітка, Погляди і усмішки, Баррі Хайнс

У книзі представлені два романи відомого англійського прозаїка, присвячені життю молоді Великобританії.
Кому читати: Тим, хто перестав вірити в себе
Для чого читати: Для підвищення самооцінки і впевненості в собі
Про що: Трагічна доля підлітка, який задихається в атмосфері відчуження і жорстокості, які панують у суспільстві споживання, але ще більш сумна і безперспективна доля іншого героя, який закінчив школу і не знаходить застосування своїм силам в умовах спаду, що охопив економіку Великобританії.

3.Я захоплюю замок, Доді Сміт

Перший роман Доді Сміт, який став культовим ще в 1948 році, перевидається досі й незмінно включається до списків культових книг усіх часів і народів.
Кому читати: Тим, хто втомився і втратив життєву силу
Для чого читати: Для зняття стресу
Про що: Юна Кассандра Мортмейн, вирішивши відточувати літературну майстерність, починає вести щоденник. Вона пише про свою сім'ю – дотепно, іронічно, зворушливо, часом наївно. Її сім'я – красуня сестра, поміркований брат-школяр, екстравагантна мачуха і батько, відомий письменник, автор одного роману, – живе у напівзруйнованому англійському замку, взятому в оренду, і ледве зводить кінці з кінцями. Запахи трав, таємниче світло зірок, романтика класичних англійських пейзажів. Приїзд двох молодих американців, спадкоємців сусіднього маєтку, руйнує звичний уклад. Головне – приходить перше кохання.

4.Чарівний квітень, Елізабет фон Арнім

Витончений і щирий психологічний роман.
Кому читати: Тим, хто знаходиться в нещасливих стосунках або перестав вірити в доброту
Для чого читати: Щоб здобути віру в кохання
Про що: Чотири англійки опиняються в полоні краси Італійської Рів'єри. Сірі дні нерозуміння і печалі зникли в лондонському тумані, а перед їх очима постало справжнє диво – старовинний середньовічний замок з чудовим квітучим садом. Кожна з них прагне знайти в цій красі не тільки заспокоєння, але й відповіді на запитання, які мучили її: безрадісне життя, відсутність бажань, відчуття власної непотрібності... Адже будь-якій жінці так хочеться бути щасливою і коханою! І відбувається диво: чарівний квітень дарує їм саме те, чого вони бажають всією душею.

5.Вище крокви, теслі, Сімор. Введення, Джером Девід Селінджер

Вище крокви, теслі — повість американського письменника Джерома Селінджера. Вперше була опублікована в журналі Нью-Йоркер в 1955 році. Повісті Вище крокви, теслі і Сімор. Введення входять до сэлинджерівського циклу про родину Гласс і є ключем до розуміння його Дев'яти оповідань.
Кому читати: Тим, хто намагається пережити втрату близької людини
Для чого читати: Для здобуття заспокоєння
Про що: Обидва твори присвячені постаті Сімора Гласса – старшого з семи братів і сестер, філософа і поета, чиє загадкове самогубство схвилювало не лише членів його вигаданої родини, але й реальних читачів у всьому світі. Оповідання просякнуте духом дзен-буддизму і нонконформізму, і, процитувавши мудрого Бо Ле з даоської казки, яку вночі читають брати Гласс своїй десятимісячній сестрі, можна описати творчість самого Селінджера: «Осягаючи сутність, він забуває несуттєві риси; прозріваючи внутрішні чесноти, він втрачає уявлення про зовнішні. Він уміє бачити те, що потрібно бачити, і не помічати непотрібного. Він дивиться туди, куди слід дивитися, і нехтує тим, на що дивитися не варто».

01 жовтня, 2017

 Топ  українських книжок , які варто прочитати
Механізм премій, як відомо, допомагає зорієнтуватися в книжковому морі новодруків, які регулярно заповнюють наш ринок. Утім, більшість авторів цього огляду не потребують зайвої реклами, будучи відомими майстрами свого жанру, ба навіть живими класиками сьогодення.
Що ж до решти успішних письменників, то успіх, лауреатство і почесні місця у номінаціях – лише підкреслюють їх вагу в легкокрилому жанрі літературних премій.
Леонід Кононович. Чигиринський сотник
Перша премія Держтелерадіо у номінації «Проза»
null
Донедавна автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі, будучи автором перших в Україні бойовиків з «національною» підкладкою. Як вже сьогодні вшанувати Леоніда Кононовича? Український Толкін? Вітчизняний Ден Браун і Перес-Реверте в одному жанровому флаконі?
У будь-якому разі в його новому романі тішить око щира «козацька» автентичність, а такої яскравої оповіді ще пошукати в сучасній українській літературі.
Адже сьогодні всі полюють за сюжетом, і мало хто дбає про орнаментальність, жанрово-стилістичну канву, відповідну поетику героїчної оповіді, де не лише вибухи гармат і мушкетів, але й мудра сповідь історії в усьому, про що згадується зокрема в романі Кононовича.
Зброя, вбрання, традиції і ритуали, коли герої «в кожухах, вивернутих догори вовною, у шапках пелехатих, і під кожним бахмат добрячий», і «тільки зблизька знати було, що то щирі запорожці, бо в шаблі, ратиська й огневу стрільбу озброєні».
У такий спосіб триває ця гостросюжетна оповідь про малого козака, що наче вимандрував з прадавньої міфології таким собі безжурним їздцем демонологією нашого краю. По суті, «Чигиринський сотник» - це справжній лицарський роман, який на догоду сучасній моді доводиться рекламувати, як «козацьке фентезі».
Саме тут Дике Поле і Базавлуцький ліс, де в пеклі Чорнобог-Триглав панує, а на цьому світі йому служать відьми, перелесники і песиголовці. І де живуть козаки-характерники, що моляться батькові Дажбогові та Матері Божій, Пречистій Ладі, до чиєї історії автор роману сюжетні ходи прокладає.
І якщо у того ж Толкіна світом перстень править, то тут — Троянів ключ, що ним Господь землю одімкнув, і який приходить в Україну, коли над нею лихо зависне. Коли ж до правди, то це як Троянський кінь українства у засмічене західною культурою сьогодення. Або вірус «Троян», покликаний знищити бацилу зневіри у звироднілих читацьких душах.
Ярослава Дегтяренко. Лицарі Дикого Поля
Лауреат премії «Коронація слова» у номінації «Романи»
nullАвторка цього надзвичайно цікавого роману наполягає на його актуальності у наш непростий час, коли вкотре постає питання єдиної і неділимої Української Держави. Як же так, спитаймося? Події, описані у цій буремній епопеї, сталися триста шістдесят сім років тому, а перегук із сучасністю неухильно стає на очі? 
Саме так, бо, як казав римський літописець, прагнучи миру, готуйся до війни, і тому все у цьому романі актуальне. Тут докладно, буквально день за днем, описано Жовтоводську, Корсунську, Пилявецьку битви, події літа 1648 року, складну політичну ситуацію, у якій опинилася Україна без надійних союзникі, і яка спонукала простий український люд до повстання.
Як про це розповісти, винісши за історичні дужки знайомі з трилогії Генріка Сенкевича постаті хрестоматійно замисленого Богдана Хмельницького, запального Івана Богуна, підступного Потоцького. І якщо вже мова про польську епопею «Огнем і мечем», то  якими, згадаймо, показані у ній наші запорожці? Дикуни, бандити, головорізи – інакшої оцінки для повстанців автор не знайшов, але чи всі з них були такі?
Попри те, що образ рядового, але не пересічного козака в авторки більш автентичний, ніж у наських істориків, не кажучи про не-наських режисерів, чи не вперше дається психологічний портрет польського вояцтва. Так само побуту в романі більш ніж достатньо, причому з обох боків – звичаї, родинні та релігійні стосунки, а також суто людські почуття, ті самі - ненависть зрада, кохання, що не заступають сюжетного розвитку, а навпаки – додають йому життєвої снаги, олюднюють, позбавляючи картонної бутафорії.
От лишень попри яскраві сцени бенкетування, тютюнокуріння ніде у творі не згадується, про що одразу попереджає авторка. Не до нього було у ті п’янкі часи національно-визвольного руху, коли українці вперше свідомо виборювали своє право на свободу.
Таня Малярчук. Забуття
Переможець премії Книга року ВВС
null…У романі Малярчук мова про В’ячеслава Липинського, хоча з-під її вигадливого пера це цілком міг бути Симон Петлюра, Дмитро Донцов чи Марко Черемшина – яка різниця, за яку липу чи вільху чіплятися, коли, як свідчить авторка, приходить зрілість.
Те що вона народилася  в один день з героєм твору, насправді не єдине причина обрати саме Липинського за об’єкт уваги, адже, скажімо, всі попередні претенденти на геройство так само надаються до «схожої» біографії: і померли одного й того самого століття, в якому вона народилася, і на тій самій планеті, і всяка така інша зручна «подібність».
Тож немає значення, про що думати, щоб забути про згадану зрілість. «Що довше я живу, то більше щезаю, - уточнює авторка. - Щезають мої почуття й емоції, мій біль і моя радість, щезають місця, які я бачила, і люди, з якими зустрічалася. Щезають мої спогади, мої думки. Щезає моє розуміння світу. Щезає моє тіло, кожного дня дедалі більше. Світ в мені і навколо мене безслідно щезає, і я нічого не можу зробити, щоб його вберегти».
І зарадити при цьому вільно буде лише знайомим стилем, до якого можна притулити свою жанрову трембіту. У принципі, непогано придумано, коли «росте Антонич, і росте трава», тобто біографія Липинського розповідається паралельно з її прочитанням авторкою роману. Це така собі альтернативна історія, дидактично дуже виправдана і корисна у просвітницькому сенсі.
Тимофій Гаврилів. Чарівний світ
Кращий «європейський» роман за читацькими уподобаннями
nullВипереджаючи всі юнацькі футурології в прозі, «Чарівний світ» Тимофія Гавриліва розповідає насамперед про те, як воно ведеться у наших закордоннях, про які сучасні «діти індиго» не дуже чули. Загалом це типова проза поета-перекладача. А також типовий «роман речей», себто оповідь і сповідь предметного світу і заодно «фактурне» чтиво в стилі Марселя Пруста, Йозефа Рота і Бруно Шульца.
Тут тобі й історія про викрадений фруктовий десерт, і таємничі Жора і Кузя, схожі на вуличних котів, хоч це й бомжі-інтелектуали, які вечеряють знайденими на буржуйському смітнику ковбасками, бананами і половиною торту, і на яких не зважаєш, бо автор жене свого героя-волоцюгу все далі.
Ну наче справжнього Одіссея сьогодення, а чи новочасного Гамлета, якому дається бачити і чути те, чого не зауважують пересічні обивателі в Україні.
ДНК (С.Жадан, Ю.Винничук, І.Карпа, Фоззі, А.Кокотюха, В.Рафєєнко, М.Кідрук)
Краща стилізація року за читацькими уподобаннями
nullАвтори ідеї цього колективного роману – харків'яни Сергій Жадан та Олександр «Фоззі» Сидоренко, що й не дивно: саме в першій столиці Радянської України, де, за легендою, Микола Хвильовий викликав на змагання колег-прозаїків, народився метод літературного підряду.
Цього разу це сім історій, сім життів одного роду крізь призму пам'яті, зчитаної в майбутньому з ДНК головного героя: починаючи з кінця ХІХ століття, за яке в романі «відповідає» Жадан, минаючи «полудень» століття з розділами від Винничука, Карпи, Фоззі та закінчуючи «незалежним» періодом від Кокотюхи, а також футурологією до 2056 роки від Рафєєнко та Кідрука.
Наскрізний сюжет при цьому, очевидно, не був потрібен, значно важливішим було стилістичне багатоголосся. Втім, авторській «поліфонії» так і не вдалося заглушити генетичну ненависть – як головну рушійну силу роману.
Андрей Курков. Шенгенская история
Кращий роман про мандри Європою за читацькими уподобаннями
nullЦей роман, який писався чотири роки, можна читати з будь-якого місця, розділу чи сторінки. Ясна річ, він має сюжет – мандри Західною Європою трьох подружніх пар, які, дочекавшись «шенгенської ночі», коли мешканців Литви стали пускати у заповідник демократії без паспортів і віз. Але доля кожної з родин, що обрали, відповідно, Англію, Італію та Францію – це окремі історії людей, що опинилися немовби у грі з невідомими правилами.
Хоча, навіть з літературного досвіду можна дізнатися, як на початку 90-х вихідці з колишнього СРСР чи то «танцювали кіно» на вулицях вільного світу, а чи займалися ще якоюсь «розважальною» діяльністю заради заробітку. У цьому романі, наприклад, один з героїв працює клоуном в дитбудинках. Утім, йому самому, як і решті персонажів не дуже смішно, бо насправді Європа – це не зовсім рай для втікачів від самих себе.
І лише старий вовк на зразок одноногого незнайомця, що першим перейшов кордон того вікопомного для литвинів дня, мандрує світом з шістьма паспортами у дерев’яному протезі та стійким бажанням здійснити свою місію. Кожен з розділів роману схожий на біблійський апокриф того чи іншого періоду вже новітнього апокаліптичного часу. І лише любов – до ближнього, батьківщини, яка не завжди там, де тобі добре, і свого роду – зазвичай об’єднує і часи, і народи, і розділи цього різдвяного чтива.
Марія Козиренко. Жуйка
Шорт-лист конкурсу  «Сучасне фентезі»
nullУ цій повісті, яку на Форумі видавців у Львові придбав мер міста Андрій Садовий, яку обов’язково екранізує Люк Бессон, що зняв «Пятий елемент», і в якій, нарешті, нас закидають у недалеке майбутнє є, звичайно, й історія кохання, і тема творчості, і навіть гротескно-фантасмагоричні алюзії на «федеративні» наслідки сьогоднішньої політики - від Києва до Харкова, і далі - скрізь.
«Коли Марц купував квитки з Кишинау до Хака (з пересадкою в Кейсіті), по вокзальному гучномовцю якраз передавали класику - «The Road to Hell», якою уже кілька років саркастично проводжали потяги до міст у східній частині Крайну».
Але головне, що в книжці молодої харківської письменниці, написаній задовго до нинішніх соціально-політичних катаклізмів, передбачене фактично все. Від війни на Донбасі до сумних наслідків революції високих технологій. Природно, «фантастична» форма оповіді дозволяє дещо перебільшувати досягнення злого генія і без того неповноцінних «божевільних професорів» нашого часу всіх рангів і мастей, але, в принципі, соціальні прогнози і висновки в повісті «Жуйка» Марії Козиренко цілком правдиві, закономірні й невтішні.
Сергій Батурин. Шизгара
Лауреат конкурсу «Коронація слова»
nullЦей чудовий «роман речей» цілком може увійти до меморіальної трилогії про 1970-80-ті, в яких місце заброньовано за «Дітьми застою» Василя Кожелянка і «Victory Park» Олексія Нікітіна. Справді, всі три епопеї доповнюють одна одну.
Немає значення, що одна з них про галицьке життя-буття за брежнєвської епохи, і лише дві другі – про суто столичні пригоди того часу. У будь-якому разі «предметні», «речові», «ширвжиткові» лінії сюжету в них важливіші за будь-яку «застійну» ідеологію.
Так, наприклад, у напрочуд строкатій, як ковбойська сорочка, «Шизгарі» Сергія Батурина весь «утилітарний» зріз життя у 1970-х роках у Печерському районі Київа чудово проектується на решту союзних міст, районів і республік. Пригоди героїв у спальних районах радянської Вітчизни, назви музичних гуртів і ціни на модні шмотки майже всюди були однакові.
Пісні під гітару біля під’їзду, перше шкільне кохання, магнітофонні бобіни та інша ностальгійна галантерея і бакалія того періоду – винні «бомби» і «бецмани», «по­лотняна торба з набитим олійною фарбою трафаретом «Slade» а також, безперечно, вартість і якість джинсів.
«Справжні фірмові джинси, — які-небудь «Лі», «Ренґлер» чи «Супер-райфл», - коштували до ста вісімдесяти карбованців. Напівкустарні ж псевдоковбойські панта­лони «техаси» з братніх країн в молодняка абсолютно не котирувалися й презирливо звалися «чухасами». Мало того, що геть усі ті чухаси: і польські «Odra», і індійські «Miltons», і решта — шилися не зі справжньої цупкої джинсової тканини, а з легкої х/б, так вона, з ве­ликого розуму виробників, була пофарбована стійкими барвниками, так що чухаси ще й не «терлися», тобто, не мали ані форми, ані вигляду».
Лесь Подерв’янський. ПЗТ: П’єси, оповідання, есеї, сценарії
Канонічний збірник класика українського андеграунду, лідер читацьких уподобань
nullЗ уваги на передруки «гаремних» творів доби дев’яностих особливого криміналу у виданні довгоочікуваної повної збірки творів Подерв’янського явно не спостерігається. І не лише тому, що всі вони, включно з маловідомою комедією-екшн «Ваша Галя балувана», здобули заслужену славу в самвидаві 1970-80-х років, а пізніше навіть були видані на аудіокасетах і дисках.
Просто еротики у збірці небагато, оскільки її в ті бровасті часи заміняло все, чого не було в офіціозі. Наприклад, грімка суміш абсурду і чорного гумору, перенасичена суржиком і тією самою «ненормативною лексикою», яка свого часу – разом із одіозними творами Андруховича і Винничука - загрожувала висадити на демократичне повітря хиткі підвалини суспільної моралі.
Хоч і без еротики, ясна річ, не обійшлося. «Я сексу захотіла по дорозі, - звірялася тамтешня героїня-феміністка. - І в піхву файні кульчики запхала, / Але того мені було замало: / Я з’їхала з хайвею на леваду, / І там займалась сексом із стік-шифтом, / Бо всі чоловіки — то є тварюки, / Їм тільки факу хочеться од жінки, / А в мене є душа, і я люблю співати, / Ще вірші я пишу про Україну...»
Насправді ж Подерв'янський всього лише артистично грає з «народним» словом, завдяки чому йому вдається донести до нашого сьогодення незабутній флер кондового соцреалізму, де навіть нецензурщина і суржик несподівано виявляються самостійною цінністю.
Андрій та Світлана Клімови. Моя божевільна
Кращий роман про Розстріляне Відродження, лідер продажів
nullВ контексті нашого «дитячого» огляду з «повоєнними» рефлексіями доречно буде згадати, з чого все воно починалося. І по яких страшних роках за воєнного «окупаційного» часу, коли більшовики залишили місто, з усіх закутів злої долі повиходили на люди залишені напризволяще родини «ворогів народу», серед яких виявилося чимало рідних з розстріляного, спаленого й замордованого середовища колишнього «золотого» письменства: діти Хоткевича, Свідзінського, Куліша, Буревія.
А також, не забудьмо, головного героя і цього роману, і тих полум’яних років, а саме – Миколи Хвильового, чия прийомна донька, той самий Золотий Любисток, згаданий у передсмертній записці письменника. «Я страшенно переживала смерть свого учителя і друга — Григоровича, згадувала вона згодом. - Мене відвезли до міста Золочева в стані близькому до втрати розуму».
Тим часом у романі «Моя божевільна» розповідається саме про ті причини, що призвели її вітчима до трагічного кінця. Це не переказ офіційної історії, чи пак белетризована «біографія» періоду Розстріляного відродження 1930-х років, а цілком авторське бачення того легендарного періоду – з таємницями письменницьких рукописів, особистих стосунків, підступів, зрад і страшного розчарування в результатах «революційних» перетворень у Радянській Україні.
Час протверезіння, гіркої спокути на тлі Голодомору і підступаючих репресій, показаний ніби як зсередини – через родинні взаємини, любовні зв’язки і решту «неврахованих» офіційним літературознавством «інтимних» моментів життя.
Всіх, завдяки кому злітають в небо літаки, будуються міста, здійснюються відкриття і входять в життя нові технології, всіх, хто терпляче вів за руку і допомагав робити перші   кроки до знань, вітаємо з чудовим святом – Днем ​​вчителя. Дякуємо вам за розумне, добре,   вічне. Всі квіти світу – до ваших ніг. Щастя вам і благополуччя, дорогі вчителі.Результат пошуку зображень за запитом "день вчителя вітання"

16 серпня, 2017

Ciм'я очима дитини )))
Щаслива родина-це цьомчик у ніжки


Мурчання у хаті сіренької кішки
Це всім " надобраніч" і "доброго ранку"
Це " де мої капці?" , "відкрийте фіранку"
..це збиті коліна й обновки щороку,
це гамір уранці, це галас надвечір
це просто щаслива родина, до речі.






Найкращі і найрадісніші моменти в сім'ї- це народження і виховання дитини. Батьки, виховуючи своїх дітей, не завжди замислюються над тим, який приклад вони подають своїм дітям, і навіть не підозрюють, як виглядає родина очима дитини, яка стала на шлях розвитку. Доведено, що дитина копіює поведінку дорослих, їх слова, дії, і манеру поведінки. Тому варто займатися тим, що подобається з корисної точки зору. Бути прикладом!!! Найкращий приклад, який ми можемо подати одне одному- це любов і увага. Проте занадто уваги- це приводить до розвитку комплексів, страхів, боязні перед майбутнім.  Краще все виправляти поступово, та у гарному настрої)).


Знаєш, настав час, коли розумієш
що нема нічого важливого за сім'ю....

Хулігани Зеленої вулиці.....
     

15 серпня, 2017

                                              Дихай!                         


 "........у мені борються дві тотожності, що я їх уже не впізнаю" 

Роман-сповідь Анн-Софі Брасм- гучний твір, якого можна не сприймати, але варто ним захопитися. Це роман про безжальну і жорстоку жагу волі, про цинічність однолітків, їхня жорстока жага волі. Привязаність до людини, яка не заслуговує на любов; бажання пережити біль розлуки, щоб жити далі- тобто ті переживання, з якими стикається кожна молода особа сам-на-сам.

15 березня, 2017

З   країни   рижу   та   опію


Усе, закладене на перших сторінках книжки Софії Яблонської-Уден «З країни рижу та опію», матиме продовження й розвиток. Естетичне, беручи початок ще в потязі, обернеться згодом колізією з етичним. Розбіжні уявлення про красу, винесені на сам початок, оголюють одну з властивих проблем подорожніх описів: передуявлення, що неминуче вступають у конфлікт із дійсністю, в якій інші «я» мають інакші погляди на ті самі речі.

Під впливом опію естетичний диспут зазнає філософсько-екзистенційного розширення. Прикметно, що наркотик не стає містком, яким курчиня входить у простір китайського духовно-культурного універсуму. Скасовуючи чинні часово-просторові привʼязки, він тільки на позір виводить оповідачку в універсальний, понадцивілізаційний та понадкультурний простір. У цьому позачассі і надпросторʼї Яблонська раптом опиняється біля джерел себе, свого походження. Адже хай за якою небесною подобою зроблено людину, глина, з якої її виліплено, матиме запах цілком певної землі – рідної. Сцена повернення до джерел – одна з найпоетичніших і найпотрясніших у книжці:

Ось рідне село, повне яблуневих садів. Здаля я чую скрипіт фіри, хтось тре коноплі. Спів гаївок!.. Навіть маю оману пахощів. Запах свіжо печеного хліба. Відгадую, що це субота, – у кухні вимита, жовта підлога, – розкладені вишивані обруси... Біля печі Настя виймає золоті бохонці пшеничного хліба і відкладає їх побіч на лавку. На землі сніп соломи. Настя з неї вʼяже коромисла і кидає їх у піч, щоб розігріти її під булки. Виразно бачу довгі полумʼяні язики, що лижуть край печі і висмикуються до комина... Чую, як Настя приходить до мене і на моїй голові розлуплює два зліплені хліби. Вона всміхається до мене і приспівує: «Рости, рости, золоте волосся, рости, рости нам на втіху чорнявенька Зосю».

 І це Софія Яблонська, емансипантка, феміністка, людина широкого світу, фільмарка, мешканка великої метрополії (Париж ще далеко не перестав бути центром світу)! Фільмарка в час, коли цей вид мистецтва ще був геть новий, чоловічий (праця оператора, режисера) і неоднозначний. Треба було приїхати затридевʼять земель, щоб у хатині хитрого, підступного і мудрого китайця, викурюючи люльку за люлькою, потрапити в світ власного дитинства, до своїх джерел у щонайменше потрійному розумінні. Праглося в екзотичну далечінь, а опинилося в рідному селі. Чи може, якраз туди, до рідного, потайки, неусвідомлено праглося? Всякою мандрівкою рухає жага пізнання себе, яке мало ймовірне без фігури іншого та інакшого – людини, ландшафту, традиції, культури.
 

Модерн – не лише потяг, загублений у нескінченності тунелів чи автомобіль на бездоріжжі, Модерн – не лише музика Ваґнера і романи Діккенза, не лише модернізм безпосередньої сучасності Яблонської, це й ще щось інше, третє, що народилося на зорі Модерну, здорослішало в Просвітництві і зреалізувалося щойно тепер, починаючи другою половиною двадцятого сторіччя. Це те, що європейці охоче називають «європейськими вартостями», а насправді вони є універсальними, стоять понад культурами і традиціями і мають слугувати спільним знаменником для розмаїтості людського універсуму. Це – правдиве надбання Модерну, вартісніше за ґаджет і космічний корабель. Цей рух Модерну до вартостей, в основі яких самоцінність людського життя і – ширше – життя поготів, життя-не-як-скніння, а життя-в-гідності, передбачений і метафорично описаний у «Дон Кіхоті», першому й основоположному модерному романі.
 Кожний, хто читає Яблонську, котра левову частину свого життя провела поза україномовним простором, і хто знає, як писали її сучасники, зокрема й ті, котрі не покидали рідномовного середовища, можуть лише подивувати лексичну розвиненість, зрілість, модерність її письма, якому притаманні дві риси: галицький флер (риж, опій, шпихлір) і словотворення (другобіч, караваняр, стрижій, плачка, возій, електрівня). На таке може бути здатна лише людина з рафінованим відчуття рідної мови, розумінням її філософії і відчуванням її можливостей.