"Ми , як ти минати будем чужії пороги
орать будем свою ниву , рідні перелоги"


Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі.Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р.). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана у 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”. Талант художника проявився рано, значнораніше, ніж талант поета. Якщо першілітературні спроби припадають на 1836-1837роки, то найбільш ранній малюнок, щодійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка»,датований самим автором 1830 роком. З цієїюнацької роботи і розпочалась творчістьвидатного художника. Зліва внизу на малюнку чорнилом єавторський напис : «На память АлександруИвановичу Уварову». Про родину Уварових Т.Г. Шевченко згадує в повісті «Художник»:«Праздник встретил я в семействе Уварових. Не подумайте – графов. Боже сохрани, мыещё так высоко не летали. Это простое,скромное купеческое семейство, но такоедоброе, милое, гармоничное, что дай бог,чтобы все семейства на свете были таковы. Япринят у них как самый близкий родной». «...Я малюю тепер Україну і для історії прошу вашої допомоги; я, здається,тоді вам розказував, як я думаю це зробити. Бачите, ось як. Намалюювиди, які є на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге -як теперішній народ живе, втретє - як він колись жив і що виробляв...»(Лист до Бодянського від 29 червня 1844 р.)Страшним пророцтвом встав перед поетом образ Катерини. Він поєднався у свiдомостi поета з образом
України, у довгому дiалозi з якою поет перебував протягом життя, шукаючи спасiння для сплюндрованої землi-жiнки. Кохайтеся, чорнобривi,та не з москалями,бо москалi - чужi люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; пiде в свою московщину, а дiвчина гине. «Катерина» (етюд для пам’ятника Т. Г. Шевченка в Якби сама, ще б нiчого, Серце вяне, спiваючи, Харкові). " а то й стара мати, коли знає за що. що привела на свiт божий люди серця не побачать, мусить погибати. а скажуть - ледащо. Кохайтеся ж, чорнобривi, та не з москалями, бо москалi - чужi люде, роблять лихо з вами".
Останній автопортрет, виконаний 1 лютого 1861 року, відтворює образ безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка,посилює трагізм твору:" Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать, Та й заходиться риштувать Вози в далекую дорогу, На той світ, друже мій..." До останніх хвилин свого життя Тарас Григорович Шевченко працював у своїй майстерні при Академії мистецтв. Буквально в ній він і помер.
9 березня 1861 р. друзі прийшли привітати поета з 47-м днем народження і побачили, що йому зовсім погано. Лікар встановив у нього водянку легень. Кожне слово давалося Шевченкові з превеликим трудом. Вранці 10 березня він захотів зійти вниз у майстерню і упав зі сходів... Коли до нього підбігли, поет був уже мертвий... Так, у розквіті творчих сил, скінчилося життя цієї видатної людини. У мистецтві Шевченко досяг таких надзвичайних успіхів, що по праву заслужив славу першого офортиста Росії. Художники, друзі Шевченка, називали його "російським Рембрантом", а імператорська Академія художеств змушена була присвоїти йому почесне звання академіка-гравера. Гравюри Шевченка зберігали й використовували в Академії як оригінали для копіювання молодими художниками.Посмертна маска
Здалека, з лівого берега Дніпра, видно гору–могилу. Її бачать усі ті, хто пливе повз Канів Дніпром.Це святе місце національної прощі, яке вибрав сам поет серед мальовничих дніпровських гір – круч.Понад століття дивиться наш пророк звідси на всю Україну, якій він віддав свій талант, своє серце.


  




































Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Щедрівки та колядки на свято Маланки та свято Василя, старий Новий Рік

Підбірка фільмів для сімейного перегляду