Історія про те, як Риму вдалося коронувати Данила Галицького

Данило Романович (1201-1264)- галицько-волинський і великий князь київський, перший король Русі походив із династії Рюриковичів. Свого часу Європа визнала його Галицько-Волинське князівство як державу. Свідченням того стало вручення князю папської корони в польському містечку Дорогочині. Саме тут 1253 року перший і єдиний із руських державників був коронований. Та широкому загалу ці факти маловідомі, хоча ніхто з істориків під сумнів їх не ставить: Данило Галицький отримав корону з рук легата Папи Римського Інокентія ІV в Дорогочині. Про те,як саме це відбувалося і піде мова у цій статті.

     Час князювання Данила Романовича був періодом найбільшого економічного культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави. При ньому були побудовано Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлено Дорогочин. Після вторгнення монголо-татарських завойовників у Південно-Західну Русь і встановлення залежності від татар, Данило робив енергійні заходи для запобігання нових вторгнень. Попри свої сили він був змушений поїхати в Сарай, визнати 100-відсоткову залежність від Золотої Орди, щоб зберегти державу. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили літописця завершити розповідь свою словами: "зліше зла честь татарська". У XIII столітті руський князь Данило Галицький, якщо не врятував, то значно зменшив ординські руйнування у Європі. 

     У грудневу негоду 1253-го абат Опізо, посланець Папи Римського Інокентія ІV, прибув до Дорогочина, міста над Бугом на заході Галицько-Волинського князівства. Він також віз зі собою папську буллу, яка закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу проти монголів під знаменом князя Данила Галицького.

Прошений князь

Папський посланець також привіз Данилові королівські клейноди: корону, скіпетр і державу. Упродовж попередніх п’яти років Данило двічі відмовлявся коронуватися. Раз — через те, що посольство з короною застало його не в Галицько-Волинській державі — він тоді саме прибув до Кракова. Удруге — тому що Папа прислав корону, але не оголосив хрестового походу проти монголів. «Що мені вінець, коли татари лютують!» — обурився він.

Данило мав намір відмовитися й утретє, та зрештою дав себе вмовити своїй матері княгині Анні та польським князям Болеславу Сором’язливому й Земовіту, союзникам у щойно розпочатому поході проти ятвягів, синові Конрату та боярам. Щоправда, краківський архієпископ Прандота був проти ідеї коронації, бо остерігався, що Данило спробує захопити всю Польщу (як раніше захопив Люблінську землю).

Повноправний монарх європейський

Коронація відбулася у 20-х числах грудня в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки. Його держава простягалася від Бугу до Дніпра й була чи не найбільшою в Європі. По смерті австрійсько-штирського герцога Фрідріха ІІ претенденти на його спадщину зібралися в місті Пожгу (нині — столиця Словаччини Братислава). Серед володарів Центральної Європи був і галицько-волинський князь, чий син Роман був одружений із донькою покійного герцога Гертрудою. ”Сам же Данило їхав обіч короля, за звичаєм руським, — оповідає літописець, — а кінь під ним був диву подібен, і сідло позолочене, і стріли та шабля золотом оздоблені й іншими прикрасами, що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького та широким золотим мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом”.

У Середньовіччі син князя вважався князем від народження, а от королем його мав визнати Папа Римський. Тож, отримавши від нього корону, галицько-волинський правитель ставав повноправним європейським монархом.

Між Заходом і Сходом

За тогочасним звичаєм, король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому військову допомогу. Саме її й потребував Данило в обороні від монголів.

Уперше він мав із ними справу ще у 22-річному віці — у битві на Калці, де його поранили в груди. А наприкінці 1245 року, не маючи достатньо сил для війни зі степовиками, Данило вимушений був поїхати в столицю Золотої Орди місто Сарай по ярлик на княжіння, уклонитися ханові Батию й пити кумис у його шатрі. Тоді Данило Галицький отримав статус ханського васала: відтоді він не мав платити Орді данину, лише мусив висилати своє військо для монгольських походів.

Повернувшись із Сарая, Данило почав листуватися з Папою Інокентієм ІV щодо організації хрестового походу проти монголів. Понтифік надіслав йому аж сім послань, де називав Данила ”найсвітлішим королем Русі”, пропонував свою опіку, спільну боротьбу проти монголів і об’єднання Київської митрополії з Римською церквою.

Знову сам

Князь надіслав до Ліона на перемовини з Папою Римським посольство, очолене ігуменом Григорієм. По їх завершенні Інокентій ІV знову відправив Данилові кілька послань, у яких визнавав його законним правителем Русі, а згодом видав і згадану вже буллу про хрестовий похід проти монголів.

Однак після коронації Данила Галицького володарі Центральної Європи  не підтримали його в боротьбі з монголами. Вони сподівалися, що орда не дійде до їхніх держав. Данило Галицький воює самотужки. Перебудовує замки та фортеці, реорганізовує своє військо, за західноєвропейським зразком одягнувши важку кінноту в лати.

Попри поразки він зміг відстояти свою державу. Літописець називає його то королем, то князем: ”Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами”.

Корону Данила носили й деякі його нащадки, тож упродовж століття по його смерті сусіди називали правителів Галицько-Волинської держави ”королями Русі”.

Автор: Доброслава Хміль,

Вступ за матеріалами: photo.ukrinform.ua