Скоро Андріївські вечорниці! Вивчаємо традиції...

В українській народній традиції ворожіння - це ритуал, що спрямований на контакт з потойбічними силами. Щоб дізнатися майбутнє, потрібно було уважно приглядатися до посланих природою знаків та вміти їх розгадувати. Споконвіку існували ворожки та чарівники-мольфари, які володіли таємними знаннями і вміли бачити людські долі.


Проте, в давнину гадали всі. Особливо на Новорічні свята та напередодні Андрія - у цей час зв'язок з потойбічним світом особливо тісний.


Хто такий Андрій?

Святий Андрій - один із дванадцяти апостолів, якого, за православною традицією, Христос найпершим покликав до числа своїх послідовників. Саме тому Андрія називають Первозванним.

За легендою, він проповідував християнство скіфам. Піднявшись одного разу вгору за течією Дніпра, апостол Андрій благословив київські схили і напророчив бути тут великому осередку християнства.

Оскільки всі християнські свята так чи інакше збігаються з язичницькими, день Андрія припав на свято Калети - божества людської долі.

У дні перед зимовим рівноденням Сонце вважалося особливо беззахисним, і Калета спускався на землю, щоб оберегти його від злих сил темряви. Саме тому Святий Андрій, що заступив місце Калети, став вважатися захисником і провісником людської долі, і саме тому ворожіння в ніч на Андрія (з 12 на 13 грудня) є традиційними серед українців, а точніше - серед українок, адже цього вечора зазвичай ворожили дівчата.

Як дівчата долю розгадували?

Головні питання, які найбільше цікавили панянок починаючи з доісторичних часів і аж до періоду емансипації, стосувалися вибору майбутнього чоловіка та очікування такого жаданого шлюбу.

Найперше дівчат тривожило, чи вийдуть вони заміж цього року, чи доведеться чекати вирішення своєї долі до наступного Андрія. Традиційним андріївським ворожінням було ворожіння на балабушках.

Балабушки - маленькі хлібці із білого борошна, які пекли, збираючись гуртом у хаті. Кожна дівчина ліпила свій хлібець, позначаючи його яскравою ниткою. Воду на балабушки не можна було носити інакше, як ротом від самої криниці. Коли балабушки виймали з печі, їх клали на рушник і давали охолонути, а потім впускали у хату голодного собаку. Чию балабушку він з'їсть першою - та дівчина раніше за всіх вийде заміж.


У вечiр на Андрія дівчата ходили попiд вiкнами сусідів "слуха­ти". Все, що б не почули у сусідів, інтерпретували на свій лад. Наприклад, якщо чули, що мати кричить на дитину: "Сядь!", то значить сидіти їй в дівках ще принаймні рік.

Кожній юнці не терпілось дізнатися, як зватимуть її судженого. Щоб відкрити цю таємницю, ввечері треба було вийти на вулицю і запитати ім'я першого зустрічного перехожого. Вірили, що таке ж ім'я неодмінно матиме майбутній чоловік.

А от щоб довідатись, де мешкає наречений, дівчині доводилося докладати неабияких фізичних зусиль.

З ноги знімали чобіт і перекидали його... через хату. Потім на дівчину чекало не менш складне завдання - розшукати його у сніжних кучугурах.

Знайшовши, розглядали, у який бік "дивиться" носок. В ніч на Андрія чобіт дивовижним чином повинен вказати напрям, де живе суджений.

Залишалося дізнатися, ким наречений буде за професією.

Для цього йшли до річки, набирали намул із дна, приносили додому і розглядали. Якщо в мулі знаходили цвях - чоловік буде ковалем, якщо тріска - теслею, пісок - мулярем, а якщо нічого не знаходили - хліборобом.

Схожий варіант ворожіння, коли різноманітні предмети розкладалися під тарілками, і дівчина навмання обирала ту чи іншу тарілку.

Нарешті, дівчина хотіла побачити, як же виглядатиме майбутній чоловік, бодай уві сні.

Для цього на Західній Україні радили взяти яблуко і їсти його, починаючи з Андрія і аж до Різдва.

Інший спосіб побачити нареченого уві сні був трохи легшим: потрібно було лише покласти під подушку свій гребінець і сказати: "Суджений мій, ряджений, прийди мене чесати".

Ворожити чи не ворожити

Народні традиції ворожіння забуваються, втрачаючи свою форму і зміст. Але час від часу дівчата згадують про можливість бодай одним оком зазирнути в таємні записи сестер-судениць, які за старовинними віруваннями пишуть долю кожного із нас. І тоді у вечір на Андрія у вікнах квартир запалюються свічки і звучать слова бабусиних замовлянь.

Та чи варто ворожити?


"Ворожба, в якій формі вона б не здійснювалась, є гріхом, що не має виправдань", - відповідає на питання "Української правди. Життя" протоієрей Олександр Авдюгін.

Ставлення монотеїстичних релігій до ворожіння є однозначно негативним. Таким чином священики намагаються уберегти людей від надмірного (і від того руйнівного) впливу пристрастей.

"Християнство, як релігія любові, твердить: все можна, але не все корисно", - розповідає кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії НАУ Надія Сухова. "Бог лишив людині простір для самовдосконалення і залишив вибір. Не можна забирати у людини право на помилку".

Ворожачи, людина робить вибір: вона віддає свою волю, покладаючись на рішення знаків чи ворожки. І чим частіше вона це робить, тим більше відвикає самостійно шукати вихід зі складної ситуації, і тим більше людина стає слабкою і залежною. "Ворожити можна, але не корисно тому, що існує небезпека "підсісти", впасти в залежність", - підводить підсумок Надія Миколаївна.

Та треба пам'ятати, що незалежно від слів у книзі чи підказок кавової гущі, до андрііївських ворожінь треба ставитися з почуттям гумору, адже Доля – це те, що створюємо ми самі. Ворожінням ми самі намагаємось створити чудо. І якщо все ж таки комусь вдається заглянути кудись Туди крізь шклянку з водою, варто пам'ятати, що навіть це створює інтригу і бажання жити повноцінним життям, а не сидіти осторонь в очікуванні долі.

Автори: Наталія Довгопол, Наталя Мойсеєнко

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Щедрівки та колядки на свято Маланки та свято Василя, старий Новий Рік

Підбірка фільмів для сімейного перегляду